Сьогодня перший робочий день після Великодня. Мною ж і придуманий робочий день. Можна було б гульбенити ще до понеділка, але...

Люди добрі, знайдіть 6 травня часинку та прийдіть на громадські слухання щодо забудови Андріївського узвозу за адресою Межигірська, 2 о 18:00. Я навіть не канючу, але сподіваюся, що це місто відімре до вівторка і згадає, що крім пасок та лопат є щось вічне. Звісно ж паска - хліб святий, але ж не хлібом єдиним...

Навіть місцева влада переймається питанням цієї злощасної вулиці. От сьогодні одна пані до мене з КМДА приходила, готує зустріч з Журавським на Узвозі в суботу об 11:00. Пан на білому коні приїде і всім художникам добре буде, продовжать оренду, голодних - нагодують, холоних - обігріють. І лишили одну цю пані підготувати цілу зустріч та розробити карту проблем щодо орендних питань художників, галерейників тощо. Цій пані варто подякувати, але чому вона так завчасно до виборів цим цікавиться? Питання риторичне, отже, відповіді не потребує.

Мда...

Але не тільки ж це турбує нас. Головне - надія.  Головне, щоб люди не розучилися вірити у чудеса:) Розчарування є тільки тоді, коли ти всього чекаєш від іншого, а сам, вибачте, дупу на кріслі грієш.

Від сьогоднішнього дня починаю нотувати цікаві моменти життя навколо в цей журнал.
Нічого феєричного не скажу, але ...

Мене звуть Ольга і мені багато чого не байдуже:
- що в країні бардак
- що люди озлоблені на всіх і вся
- що хочу бути вільною людиною у вільній країні
- що у мене замало однодумців, які б могли стати критичною масою змін
- що в метро сидять бабусі з протягнутими руками
- що моя мама далеко за кордоном, бо художники не користуються попитом в рідній
- тощо

Але я гіпероптимістка, яка вірить у те:
- що наше покоління унікальне
- що за вікном весна і це досягнення не Юлії Володимирівни
- що кожен день несе зміни в головах людей (казав класик - розруха в головах), тому починати варто зі своєї!

Тож почнемо!